Я - Ша́йба! Все життя́ моє́ - кліти́нка! Вольє́р мій да́льній! Зо́всім тут одна́. Руда́, мов со́нце, ма́ю чо́рну спи́нку. А ще прудка́, грайли́ва, молода́. Якби́ хто знав, як су́мно жи́ти в клі́тці! Так хо́чу з не́ї ви́йти назавжди́. З госпо́дарем зану́ритися в рі́чку, Але допо́ки ні́куди іти́. Узи́мку засина́ю на світа́нку, Зану́рившись у со́нячні гаї́. Госпо́дар зве обі́дати до ґа́нку, Лечу́ в його́ обі́йми чарівні́. Вдивля́юся йому́ рете́льно в о́чі. – Чи так потрі́бна, як і він мені́? Друг, ні́жно обійма́ючи, шепо́че І ми йдемо́ з ним ра́зом уві сні. Так, так потрі́бна! Пли́гаю від ща́стя, Цілу́ючи улю́блене лице́!́ Миттє́во прокида́юся знена́цька, А це мене́ від хо́лоду трясе́. Відхо́дить сон, зника́є, мов прима́ра. Його́ трима́ю із оста́нніх сил. Лиш він мене́ в моро́зи зігріва́є, Бо бі́льше не зігрі́тися ні чим. Невто́мно сподіва́юся на ди́во, Хоч ду́же зи́мно, ті́ло так тремти́ть! – Прийди́ і забери́ мене́, люди́но! Адже́ давно́ на цю чека́ю мить. Я - Ша́йба!
