Нас забувають швидше, ніж ми думаємо, Як зникає у небі білий дим. Ще вчора ми були найважливішим, Сьогодні стали минулим і чужим. Нас забувають швидше, ніж ми думаємо, Як зникає у небі білий дим. Ще вчора нас називали близькими, Сьогодні ми вже не так потрібні. Під тріск сивих годинників, що лічать втрати, Сковзали по склу забуті роки. І все, у що вчора ми щиро вірили, Забрали потоки, змили назавжди. І той, хто вчора здавався близькою людиною, Сьогодні став одним із привидів журби. За блиском гучних слів і шумними ділами Ми часто не могли помітити пустоту. І самі зводячи незримі перепони, Втрачали по дорозі до когось теплоту. А пам'ять ночами гортає чиїсь обличчя, Стираючи потроху чіткі риси. І те, що нам колись не могло наснитися, Сьогодні стало частиною примарного натовпу. Нас забувають швидше, ніж ми думаємо, Як зникає у небі білий дим. Ще вчора ми були найважливішим, Сьогодні стали минулим і чужим...
