– Шано́вні, ми́лі па́ні і пано́ве, До ме́не придиві́ться вре́шті-решт! Життя́ моє́ несте́рпно-полино́ве, До то́го ж одино́кий, ні́би перст. З наро́дження й до ни́ні - безприту́льний. Не так давно́ отри́мав хоч ім'я́. Тепе́р став Ло́ккі! Втім життя́ дошку́льне. Нема́є в ме́не дру́га й укриття́. Блука́в мали́м у по́шуках ряту́нку. Брудну́ пив во́ду, по́ки захворі́в. Відто́ді у кліні́чному приту́лку І вдя́чний, що не ви́гнали надві́р. Нудьгу́ючи тут, мрі́ю про домі́вку. Гостя́м дивлю́ся в о́чі ко́жну мить. А з ме́не ті́льки ро́блять фотозні́мки І по́ки що мені́ не талани́ть. З наді́єю чека́ю бі́ля вхо́ду, Що при́йде друг і ви́бере мене́! Що вра́нці ледь проки́нусь, а госпо́дар Мене́ додо́му зві́дси забере́. – Шано́вні, ми́лі па́ні і пано́ве, До ме́не придиві́ться вре́шті-решт! Життя́ моє́ несте́рпно-полино́ве, До то́го ж одино́кий, ні́би перст.
